Як адміністрація Трампа вбиває репутацію американської розвідки
Це вже не перший за нинішній термін Трампа скандал, пов’язаний із розвідувальними службами, - найгучнішим став інцидент з обговоренням у Signal ударів по єменських хуситах. Такі випадки не тільки порушують роботу самої американської розвідки, а й шкодять її репутації на міжнародній арені, хоча обмін даними між спецслужбами різних держав - один із ключових способів домогтися політичної та військової переваги. Однак за відсутності довіри співпраця у сфері розвідки неможлива, зазначає видання The Insider.
Так чи інакше, західним секретним службам доведеться вибудовувати контакти з американською розвідкою і за Трампа, оскільки це відповідає інтересам і США, і їхніх союзників, вважає Девід Джіо - запрошений професор кафедри військових досліджень Королівського коледжу Лондона, колишній аналітик і оперативний співробітник ЦРУ.
Мистецтво розвідки полягає, зокрема, в управлінні ризиками заради досягнення переваг - чи то геостратегічних, чи то військових, чи то дипломатичних. Один із ключових інструментів, який держави використовують, щоб обійти супротивників, - обмін розвідданими. Ця практика стара як сама розвідка і давно стала звичайною частиною міжнародних відносин.
Основа такого обміну - спільні політичні цілі, союзницькі відносини і, в ідеалі, довіра та схожі цінності. Якщо уявити геополітику як океан, то на поверхні - хвилі, тобто публічні міжнародні відносини, тоді як взаємодія розвідок відбувається на глибині, далеко від політичних бур. Проте інколи політичні події бувають настільки резонансними, що хвилювання від них сягає і глибин розвідувальної взаємодії.
Нещодавні повідомлення про те, що високопосадовці адміністрації Дональда Трампа використовували месенджер Signal для координації ударів по хуситах у Ємені, лише посилили давні побоювання союзників США з приводу обміну даними з Вашингтоном. Для партнерів американської розвідки використання стороннього застосунку для обговорення операцій, які мають бути суворо засекреченими, видається черговим прикладом недбалого поводження з чутливою інформацією.
Обговорення "Сигналгейту" в Білому домі. Фото: REUTERS/Evelyn Hockstein
Ще до "Сигналгейта" союзники США побоювалися, що за Трампа конфіденційні відомості можуть витікати в Росію або в інші ворожі держави через неналежне поводження з чутливими даними (як у випадку з чатом у Signal), навмисні "зливи" заради вигоди, необережні публічні висловлювання або публікації у соцмережах.
Криза довіри
Недовіра до США в розвідспівтоваристві почала розвиватися після низки подій, що відбулися ще в перший термін Трампа. У травні 2017 року стало відомо, що на зустрічі з главою МЗС Росії Сергієм Лавровим і послом Сергієм Кисляком у Білому домі президент передав їм секретну інформацію, отриману, як повідомлялося, від Ізраїлю.
Такий крок став порушенням правил: розвіддані однієї держави не можна передавати іншим - навіть союзникам - без явного дозволу. Незабаром після цього стався ще один інцидент: CNN повідомив, що ЦРУ вирішило вивести свого інформатора з Росії через побоювання витоків.
Пізніше того ж року Велика Британія передала США чутливі дані про теракт на концерті Аріани Гранде в Манчестері. Але хтось із Білого дому "злив" цю інформацію в пресу, що поставило під загрозу розвідувальне співробітництво з Лондоном - основу зв’язків між США та Великою Британією. Це викликало різку реакцію з боку прем’єр-міністра Терези Мей, яка, за повідомленнями, висловила Трампу невдоволення на саміті НАТО.
Зустріч Дональда Трампа з главою МЗС Росії Сергієм Лавровим і послом Сергієм Кисляком
У 2023 році американський військовий Джек Тейшейра опублікував засекречені документи Пентагону на сервері Discord. До цього стався ще цілий ряд гучних витоків: справи Челсі Меннінг, Едварда Сноудена і Джошуа Шульте. Усі вони поставили під сумнів здатність американської розвідспільноти до захисту власних секретів.
Однак у цих випадках винні були притягнуті до відповідальності - на відміну від епізоду з листуванням у Signal, який, по суті, зам’яли. Подібні прецеденти - незалежно від партійної приналежності адміністрації - викликають тривогу у партнерів Вашингтона. А відсутність відповідальності за нещодавні витоки тільки посилює їхні сумніви.
Випадкові або навмисні витоки інформації, що стосується національної безпеки, ставлять під загрозу обмін розвідданими не тільки з партнерами, які постраждали від "зливів", а й з іншими країнами. Союзники можуть замислитися: "Якщо Вашингтон ділиться цим із нами, чи не ділиться він і з кимось іще?" Розголошення розвідданих противнику, доступ до них некомпетентних співробітників або їхнє зберігання в неналежних місцях - на кшталт ванни в Мар-а-Лаго або гаража колишнього президента Джо Байдена - все це грубе порушення професійних стандартів.
Проблемний партнер
У розвідувальному співтоваристві вкрай важливо не уславитися ненадійним партнером. Відновити втрачену довіру буде вкрай складно. Як цитував Боб Вудворд одного зі співробітників ЦРУ, конфіденційність у розвідці "священна, як Біблія". Спецслужби прагнуть домогтися довіри - це сприяє подальшому обміну даними і зміцненню репутації самої розвідки. Репутація відіграє ключову роль і під час вербування агентів: якщо службу вважають неблагонадійною, потенційні інформатори навряд чи захочуть мати з нею справу.
Сам вираз "співпраця секретних служб" звучить контрінтуїтивно. Колишній глава британської Служби безпеки (MI5) сер Стівен Ландер писав, що подібна взаємодія часом має вигляд "чогось на кшталт оксюморону" - адже спільна робота і секретність навряд чи поєднуються. Розвідслужби за своєю природою - закриті бюрократичні структури. Вони не прагнуть до кооперації, якщо тільки вона не обіцяє конкретної вигоди, яка переважує операційні або політичні ризики.
Можливо, партнерство розвідок - у дипломатичному світі явище настільки ж рідкісне, як качконіс у природі, проте цей качконіс добре пристосований до геополітичних реалій. Як сказав один ветеран розвідки, "тільки так і робляться справи".
Однак різкі розвороти зовнішньої політики Сполучених Штатів підірвали довіру їхніх союзників. Особливо показовим стало рішення Вашингтона "призупинити" обмін розвідданими з Україною - крок, який засліпив вразливого союзника в розпал екзистенціальної війни та змусив інших партнерів переглянути базові уявлення про надійність США.
Навіть такі традиційно лояльні союзники Сполучених Штатів по НАТО, як Канада і Данія, починають бачити у Вашингтоні непередбачуваного гравця - а в найгіршому випадку і пряму загрозу. Не виключено, що гострі геополітичні теми - наприклад, раптові претензії США на Гренландію, регулярні висловлювання про Канаду як про "51-й штат" або торговельні війни - торкнуться і комунікацій між спецслужбами. Якщо розвіддані сприйматимуться як ще один політичний інструмент Трампа, партнери можуть запідозрити, що інформацію приховують - наприклад, заради тиску або покарання в питаннях, що не стосуються розвідки, на кшталт митних зборів або оборонних витрат.
Ідеться не про гіпотетичні ризики. Навіть найближчі союзники США, включно з членами альянсу "П’ять очей", уже почали вживати заходів, щоб убезпечити себе на випадок скорочення або повного припинення обміну розвідданими з Вашингтоном.
Так, після публікації Financial Times про те, що один із представників адміністрації Трампа нібито пропонував виключити Канаду з альянсу радіоелектронної розвідки, канадський Центр безпеки комунікацій вжив заходів щодо зниження залежності від американських служб. Це послаблює позиції Канади, але водночас і б’є по якості розвідувального охоплення для Вашингтона.
Невидима дружба
Своїм устроєм партнерство між розвідслужбами зовсім не схоже на традиційні військові союзи. Це скоріше складна мозаїка формальних і неформальних домовленостей: офіційні угоди частіше стосуються радіоелектронної розвідки (наприклад, договір UKUSA 1946 року, об’єднав "П’ять очей" - США, Велику Британію, Канаду, Австралію та Нову Зеландію), тоді як у сфері агентурної роботи переважає менш формалізована, ситуативна взаємодія.
Кооперація може набувати різних форм: від обміну "сирою" (неаналізованою) інформацією та готовими аналітичними матеріалами до спільного розроблення методів видобутку даних, проведення операцій та відряджень офіцерів до штабів партнерських спецслужб для спрощення координації.
Для держав, яким вдається вибудувати довірчі відносини в цій сфері, така взаємодія виявляється особливо плідною, даючи змогу партнерам розширити масштаб і ефективність роботи над спільними цілями. Розвідувальне співробітництво має й економічну цінність: союзники можуть ділити витрати на обслуговування дорогої супутникової інфраструктури та обробку перехоплених даних. Географічне охоплення також дає стратегічну перевагу - воно дає змогу вести збір потрібної інформації в різних регіонах світу.
Саміт керівництва розвідслужб країн альянсу "П’ять очей" (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія) у 2023 році
Ще одна перевага кооперації між секретними службами полягає в можливості обговорити складні зовнішньополітичні питання з надійними партнерами. Ще 1970 року міністр закордонних справ Великої Британії сер Алек Дуглас-Г’юм пояснював прем’єр-міністру Едварду Гіту, чому Сполучені Штати продовжують ділитися з британцями розвідданими:
"Головна причина, з якої американці надають нам стільки інформації, полягає в бажанні вести змістовний обмін думками з питань, що становлять спільний інтерес, - і робити це на основі загальної розвідувальної бази".
Щоб встановити довірче партнерство, необхідно мати загальну картину ключових подій - обмін відомостями потрібен і для цього. Однак, як із будь-якими агентурними джерелами, іноді партнери діляться даними не тільки для інформування іншої сторони, а й щоб вплинути на сприйняття ситуації. Через конфіденційні канали держави можуть намагатися схилити союзників до своєї точки зору, заручитися дипломатичною підтримкою, отримати безпекову допомогу, обґрунтувати постачання озброєнь або просувати інші інтереси.
Іноді навіть між найближчими союзниками виникають серйозні розбіжності, здатні перешкодити обміну відомостями. Під час першого терміну Трампа США погрожували обмежити розвідувальне співробітництво з Великою Британією після того, як Лондон уклав контракти на розвиток мереж 5G з китайською компанією Huawei. Це викликало гостру, але цілком обґрунтовану дискусію про доцільність допуску Китаю до ключової інфраструктури Великої Британії, через яку, теоретично, могла б передаватися і чутлива для США інформація.
Однак тоді предметом розбіжностей були саме питання інформаційної безпеки та оцінки технологічних можливостей Китаю, а не політика чи санкційний тиск. За словами одного з колишніх директорів британського Центру урядового зв’язку (GCHQ), співпраця у сфері радіоелектронної розвідки - це "розмова експертів на суто технічні теми, а не політичні торги заради вигіднішого курсу".
Лоялісти-руйнівники
Незважаючи на всі побоювання, іноземні розвідки, як і раніше, готові ділитися секретною інформацією зі США, розглядаючи це як розумну інвестицію у власну безпеку. Американське розвідувальне співтовариство (USIC) значно перевершує своїх партнерів за обсягами і якістю зібраних даних, і останні не хочуть ризикувати цим джерелом. Однак, незважаючи на свої ресурси, Вашингтон також не може обійтися без даних, що надаються союзниками.
Велика Британія, інші країни альянсу "П’ять очей" і низка держав поза цим об’єднанням володіють цінною і якісною розвідувальною інформацією. Вони зацікавлені в продовженні співпраці зі США, оскільки узгодженість у сфері розвідки зміцнює альянси, а інші варіанти дій виглядають набагато менш привабливо. "Нам просто необхідно знайти підхід до американців. Іншого вибору немає", - сказав The Insider один із високопоставлених співробітників західних спецслужб.
Як іноземні розвідки могли б продовжити співпрацю зі США сьогодні, незважаючи на свої побоювання? В оцінці плюсів і мінусів партнерства з нинішньою адміністрацією Білого дому та під час ухвалення рішень, ділитися відомостями чи ні, розвідслужбам доведеться враховувати кілька чинників: геополітичні ризики, напрямок або країну - об’єкт розвідки, а також методи збору даних.
З урахуванням любові Трампа до угод, партнерам доведеться наголошувати на демонстрації своєї "цінності" для Вашингтона. Крім того, необхідно тверезо оцінювати компетенції нового керівництва американської розвідки: лояльних Трампу, але недосвідчених людей.
Спочатку партнери США сподівалися, що кандидати Трампа на керівні посади в розвідслужбах усвідомлюють ступінь своєї відповідальності, але ця надія звалилася після таких випадків, як "Сигналгейт", ретвіт повідомлення прокремлівського колишнього кореспондента RT новою директоркою національної розвідки Тулсі Габбард або призначення правого подкастера заступником директора ФБР, хоча сам директор обіцяв поставити на цю посаду досвідченого спеціального агента.
Ще сильніше моральний дух союзників похитнувся наприкінці березня, коли Ілон Маск і співробітники його Департаменту державної ефективності (DOGE) прийшли до штаб-квартири ЦРУ, викликавши обурення серед офіцерів розвідки США і союзників.
Візит Ілона Маска до штаб-квартири ЦРУ
Ситуацію погіршило звільнення щонайменше шести досвідчених співробітників Ради національної безпеки на початку квітня - схоже, з подачі прихильниці теорії змови Лори Лумер, яка перед цим зустрічалася з Трампом в Овальному кабінеті. Надія на те, що безпартійні вищі офіцери, які очолюють розвідслужби, будуть певною мірою захищені від чисток, була зруйнована, коли у квітні без пояснення причин звільнили директора Агентства національної безпеки США та його заступника. Як сказав The Insider один високопоставлений співробітник західної розвідки: "Що, чорт візьми, відбувається?"
Погано буде всім
Жодна спецслужба не ділиться всіма відомостями навіть із найближчими союзниками з міркувань оперативної безпеки та захисту джерел. Усі тією чи іншою мірою "очищають" свої розвіддані залежно від рівня довіри одержувачу.
Процес "очищення" включає видалення деталей, які можуть скомпрометувати джерело, а також приховування методів збору інформації, щоб зберегти їхню ефективність надалі. Однак чим "чистіші" розвіддані, тим менш вони корисні - багато в чому тому, що їхню надійність складніше перевірити. Якщо партнери США почнуть надмірно "очищати" свої дані, американські агентства можуть відповісти тим самим. Тоді виникне "низхідна спіраль" приховування розвідувальної інформації, хоча це й залежить від конкретної сфери інтересу.
Співпраця за такими темами, як боротьба з тероризмом або протидія розповсюдженню наркотиків, найімовірніше, триватиме, але обмін відомостями, які стосуються Росії, може бути скорочено через очевидну близькість Трампа до Путіна і схильність його адміністрації підтримувати російську сторону на шкоду українській.
Скорочення співпраці з питань, що стосуються Росії, може позбавити Вашингтон своєчасної інформації про можливі військові провокації, залишити в невіданні щодо дій Москви в кіберпросторі або підвищити вразливість перед саботажем. Союзники США розуміють, що адміністрація Трампа слабо реагує на певні типи загроз - наприклад, кампанії з дезінформації, спрямовані проти самих США, - і тому інтерес до передачі таких відомостей падає.
Якщо партнери США все ж таки вирішать скоротити обмін розвідданими, це відбуватиметься нерівномірно - залежно від методів збору інформації (або INT). Основою обміну даними між спецслужбами є радіоелектронна розвідка (SIGINT). Технічна інфраструктура країн "П’яти очей" у цій сфері настільки взаємопов’язана, що повністю розділити ці системи було б украй складно.
Один відставний британський генерал у розмові з The Insider згадував, як на базі SIGINT під його командуванням перебував перемикач, призначення якого ніхто не знав, а інструкцій до нього не було. Його вирішили відключити - і за 20 хвилин надійшов терміновий дзвінок від Агентства національної безпеки США з питанням, чи не стався збій у системі. Водночас служби, що займаються агентурною розвідкою (HUMINT), могли б істотно скоротити взаємодію навіть усередині "П’яти очей", якби перестали ділитися деталями поточних операцій або почали б надавати лише спрощені версії доповідей.
Співпраця у сфері розвідки це не благодійність. Обмін розвідданими відповідає національним інтересам як США, так і їхніх партнерів, оскільки він лежить в основі спільної стратегії, дипломатії та військових операцій у нестабільному світі. Однак останні події - спроби умиротворення Росії, тиск на Україну та недбале поводження з конфіденційною інформацією - підривають репутацію США як надійного партнера в цій сфері. На відновлення доброго імені американської розвідки підуть роки. Починати варто вже зараз.
Девід Джіо, запрошений професор кафедри військових досліджень Королівського коледжу Лондона, директор з досліджень Cambridge Security Initiative; опубліковано у виданні The Insider
Распечатать
