Російські воєнні злочинці із 90-ої танкової дивізії
Слідство вважає, що вони розстріляли цивільне авто, через що загинуло двоє людей. Донгака і Терешенкова обвинувачують у порушенні законів та звичаїв війни — стаття 438 КК України.
В обмеженому доступі
Родини Олександра Боброва та Любові Харечко 24-го лютого виїхали з Чернігова до села Рогощі, де мали дачу. У другій половині дня в село заїхали російські війська. Третього березня родини вирішили виїжджати з села.
За кермом був Олександр, попереду сиділа Любов, позаду — її син Валерій, дружина Олександра Ірина, їхня донька Катерина і племінниця Поліна. Коли родина рушила від будинку, побачила колону розстріляної російської техніки — Олександр уповільнив рух. Росіяни ж почали стріляти по цивільному автомобілю. Олександр і Любов загинули.
Читайте по темі: Засуджені бажають захищати Україну: Парламент допоможе, але не всім
Третього червня 2024 року суд не дозволив журналістам бути у залі засідання під час допиту потерпілих. Прокурор пояснив, що судово-психологічні експертизи визнали пережиті події травмуючими для потерпілих, тож аби мінімізувати стрес, тиск і захистити їхній стан, суд вирішив проводити допити за якнайменшої кількості присутніх у залі.
Вбивство та вибачення
Двадцять третього липня суд допитав свідків у справі та дослідив письмові матеріали, зокрема відео слідчих експериментів. Під час слідчого експерименту потерпіла Ірина, яка була в авто, показала дорогу, по якій вони їхали. На відео вона описує:— Ми побачили колону російської техніки, її було багато й вона горіла. Ми зупинились і після ць
ого у нас почали стріляти. До нас підбігло близько десяти людей. Ми всі пригнулись. Вони прибігли до нас і стріляли з автоматів.
— Я побачила з лівого боку бронетранспортер, який летів до нас із великою швидкістю. Потім різко зупинився, оскільки один із них підняв руку. Зараз мені вже давали фотокартки на впізнання і я знаю, що прізвище цього росіянина Донгак. Він керував цієї групою й зупинив авто. Нас витягли з машини і тоді я побачила по кольору, що Люба мертва. Нас поклали на землю, а потім відвели в будинок, який охороняли російські військові. Коли я спитала у військових, чи живий мій чоловік, то він відповів, що ні. Донька почала кричати. Той, що охороняв, вибачався. Я так зрозуміла, що він вибачається за те, що стріляв. Після того я вже попросила тачку й ми перенесли тіла.
На відео слідчий уточнив:
— Із ваших слів, стріляли кілька людей. За що саме вибачався Терещенков?
— Я думаю, що він вибачився саме за те, що він вбив мого чоловіка.
Читайте по темі: Гримуча суміш монополії та «діп-стейту» в Міноборони: бронежилети
Свідчення
Першого допитали Віктора Григоруся з села Рогощі. Свідок розповів, що в село росіяни зайшли у другій половині дня 24-го лютого 2022 року. Він запропонував потерпілим поїсти і погрітись, оскільки вони не могли зробити це на дачі. До третього числа вони жили у Віктора, поки не вирішили евакуюватися.
— Десь у половині третього вони зібрались і виїхали. Пострілів я не чув, а о 9 годині вечора прийшла Ірина. У неї був білий ватник весь у крові. Вона сказала, що вбили Сашу й Любу. Сказала, що тяжко доставити мертвих людей. Я поїхав і повантажив їх.
— Чи розповідав хтось із потерпілих, що вони конкретно когось бачили, хто стріляв? — уточнив захисник Валентин Лєсков.
— Конкретно ні. Просто сказали, що були постріли.
Свідок Польовик Петро — чернігівець, але зараз живе у селі. Його будинок розташований за 500 метрів від місця розстрілу авто.
— Я б його зупинив, — сказав на допиті Польовик, — але я думав, що пройшли танки і йде російський тягач. Через паркан побачив, що летять кулі по даху машини. Ніхто не знав, що сталося, поки до мене не прийшла сусідка і не попросила перенести трупи.
Ще один свідок, Віра Опанасенко, розповіла, що в лютому 2022 року допомагала з їжею людям, які приїхали в село, аби сховатись — так і познайомилась із потерпілими. Третього числа під вечір жінка біля будинку зустріла Валерія із забинтованою рукою разом із Катериною й Поліною.
— Валера був із забинтованою рукою в шоковому стані, попросив тачку, — розповіла вона. — Я подумала, можливо, якісь речі потрібно перевезти. За певний час прийшла Ірина Анатоліївна й попросила тачку. Вона сказала, що вбили Олександра й Любов. Ми пішли разом. Любу поклали на щит і тягли. Як ми тягнули — я просто не знаю. Там складна глиняна дорога. Прийшов Віктор Михайлович із Валерою і ми потягнули Любу до сараю. І потім поїхали по Сашу. Він лежав у машині.
— У чому вони були одягнені?— уточнив прокурор.
— Не пам’ятаю, у чому вони були одягнені. Але коли на наступній день їх хоронили, — плачучи свідчила Опанасенко, — то ніколи не бачила таких брудних покійників.
На наступному засіданні планують допити решту свідків.
Автор: Надія Чучвага
Джерело: МІПЛ
Читайте по темі:
Распечатать
